Мой путь идёт по буреломам,
Но что с того, коль я иду?
И вопреки земным законам,
Где невозможно, прохожу.
Не по моей избрал я воле
Такой тернистый трудный путь,
Мне было б легче в чистом поле,
Где ни пропасть, ни утонуть.
Мне было б легче, где с друзьями
Делил бы я и хлеб, и соль,
Где вековыми сапогами
Проложен путь согласьем воль.
Где было б ясно и понятно -
О чём? За что? И почему?
Где рассказали бы мне внятно -
Зачем иду? Куда иду?
Но не в моей, видать, натуре
Всяк вразумительный ответ,
Когда дела все в абажуре,
Изобретён велосипед.
Где всё заранее известно,
И где на всё готов ответ,
Мятущейся душе всё тесно,
Где только "да" и только "нет".
Где нет "не знаю", "не уверен",
Где нет чужих и все свои,
Где все распахнутые двери
И всё объятия для любви.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
